Згідно з прогнозом британської консалтингової компанії MEPS, в 2010 році в країнах СНД буде виплавлено близько 105 млн. т сталі - на 7,6% більше, ніж роком раніше, але на 15% менше, ніж у докризовому 2007-му. Внаслідок падіння попиту на сталеву продукцію на внутрішніх ринках і несприятливої зовнішньоторговельної кон`юнктури українські та російські металурги поки не в змозі відновити колишні обсяги виробництва, колись досягали 6,7 млн. т сталі на місяць в Росії і перевищували 3,8 млн. т на місяць у Україна.
Як вважають аналітики MEPS, в 2011 році і надалі темпи зростання у світовій металургійній галузі різко знизяться. Світова економіка вже вийшла на новий рівень рівноваги, що характеризується, зокрема, меншим обсягом споживання сталевої продукції в порівнянні з 2006-2008 роками. Тому, за прогнозом MEPS, навіть у 2014 році виплавка сталі в СНД ще не досягне показника 2007 року.
Втім, будемо оптимістами. Припустимо, що до 2014 року російські металурги зможуть перевищити свої докризові потужності, а українські - повернуться до колишніх показників. Однак світова сталеливарна промисловість у найближчі чотири роки теж не буде стояти на місці. У 2010-тому і на початку 2011 року в різних країнах світу стартували або готуються до старту великі проекти. Відповідно до оцінок MEPS, в 2014 році в світі буде виплавлено близько 1625 млн. т сталі, на 24% більше, ніж у 2007-му. Причому, це зростання буде відбуватися за межами СНД. Внаслідок цього значення, роль і місце російської та української металургії на світовому ринку зазнає певних змін.
Азія - це не тільки Китай
Центр світової металургійної галузі в даний час знаходиться в Азії. В даний час у цьому регіоні виплавляється більше 63,5% сталі у світі. У рейтингу десяти найбільших експортерів сталі за 2009 значаться чотири азіатські країни, а серед імпортерів - шість (рахуючи Індію), причому, три з них одночасно входять і в першу експортну десятку. Протягом останніх 10 років виробництво сталі в Азії збільшувалася швидше, ніж де-небудь ще в світі. У 2008 році воно перевищило показники 2000 року більш ніж у 2,3 рази, тоді як в іншому світі зростання склало менше 14%.
Такий різкий ривок на тлі стагнації у більшості інших регіонів не випадковий. Саме в Азії зосереджується в останні роки основна промислова база, тоді як західні країни піддаються деіндустріалізації. Завдяки масованим інвестиціям з-за кордону і багатомільярдним доходам від експорту в США і Європу азіатські країни досягли в останнє десятиліття дуже високих темпів зростання. Крім того, в цих державах швидко розширюються і внутрішні ринки. Все це сприяє постійному збільшенню попиту на сталеву продукцію, а наявність значних фінансових ресурсів дозволяє досить швидко нарощувати власне виробництво металу.
Протягом більшої частини останнього десятиліття безумовним лідером у цьому процесі був Китай, але останнім часом до нього підтягуються й деякі інші країни регіону. Очевидно, і протягом найближчих чотирьох років Азія буде демонструвати зростання виробництва сталі.
Китай
Китайська металургійна промисловість протягом 2000-х років здійснила неймовірний стрибок. У 2010 році обсяг виплавки сталі в країні має становити близько 625 млн. т - приблизно, в 5 разів більше, ніж у 2000-тому! В останнє десятиліття в країні було введено в дію більше металургійних підприємств, ніж у всьому іншому світі, разом взятому. Враховуючи, що за ці роки на вимогу держави було закрито кілька десятків (якщо не сотень) застарілих виробництв, сукупна потужність яких оцінюється десятками мільйонів тонн на рік, можна сказати, що Китай в даний час володіє найсучаснішою металургійною промисловістю в усьому світі.
За деякими даними, сукупні потужності китайських сталеливарних заводів становлять близько 700-730 млн. т на рік. Це більше, ніж потребує ринок, і більше, ніж реально можуть продати китайські компанії всередині країни і за кордоном. Стрімкий і безконтрольне зростання виробництва сталі вже перетворив Китай на найбільшого у світі імпортера залізної руди, а на ринку коксівного вугілля країна перетворилася з експортера в нетто-імпортера. Поява нових металургійних заводів вимагало також всі більшої витрати електроенергії, води та інших природних ресурсів, а також сприяло посиленню забруднення навколишнього середовища.
Протягом останніх декількох років уряд КНР намагалося обмежити темпи зростання в металургійній промисловості. Зараз, схоже, це йому вдалося. Виробництво сталі, досягнувши максимального значення більш 56 млн. т в травні, почало скорочуватися, а у вересні впала до менше 48 млн. т завдяки проведення загальнонаціональної кампанії зі зниження енергоємності ВВП. Втім, всі ці заходи базуються на об`єктивних економічних чинниках. Темпи зростання китайської економіки знижуються, причому, акцент все більше переноситься з експорту на внутрішній ринок. У східних провінціях споживання сталі на душу населення практично зрівнялася з показниками розвинених країн, а глибинку треба буде довго і повільно підтягувати вгору.
Безумовно, зростання металургійної промисловості Китаю не припиниться. Уряд і в 2010 році продовжувало видавати дозволи на нові проекти - зокрема, було затверджено будівництво комбінату потужністю 10 млн. т на рік в провінції Гуандун, який збирається звести компанія Baosteel, та аналогічного підприємства компанії WISCO в провінції Гуансі. До 2015 року Baosteel, Wisco і компанія Angang планують довести свої виробничі потужності до понад 60 млн. т на рік, причому, головним чином, за допомогою органічного росту.
Втім, сучасна політика влади полягає в тому, щоб розвивати сталеливарну галузь вибірково, посилюючи окремі напрямки. Так, акцент буде робитися на розширення металургійних потужностей у південних і західних провінціях, які до цих пір завозять метал ззовні, а також на виплавку високоякісної сталі і випуск продукції з високою доданою вартістю. У той же час, зростання виробництва звичайного комерційного прокату стимулюватися не буде.
За прогнозом китайської національної металургійної асоціації CISA, якщо протягом більшої частини 2000-х років приріст виробництва сталі в країні становив 50-60 млн. т на рік, то в найближче п`ятиріччя він знизиться до 20-30 млн. т на рік. За прогнозом MEPS, в 2014 році в Китаї буде виплавлено 743 млн. т стали, ймовірно, реальний показник, дійсно, буде знаходитися десь між 735 млн. і 750 млн. т.
За останні 10 років Китай побував і найбільшим імпортером сталі в світі, і найбільшим експортером. Судячи з усього, в найближчі роки імпорт, підскочив у 2009 році до 22 млн. т, буде поступово зменшуватися завдяки введенню в дію заміщуючих національних потужностей. Експорт, в той же час, ймовірно, стабілізується в інтервалі 25-35 млн. т на рік. З одного боку, китайська влада послідовно виступають проти поставок за кордон такої `примітивною` продукції з низькою доданою вартістю як звичайний вуглецевий прокат і послідовно вибудовують бар`єри для експортерів. З іншого, китайські підприємства в будь-якому випадку будуть відправляти на зовнішній ринок надлишки своєї продукції, що не знаходять попиту на внутрішньому.
Для постачальників з країн СНД Китай буде залишатися серйозним конкурентом в Азії і, періодично, в країнах Перської затоки, але проникнення великих обсягів китайського прокату в Середземномор`ї і Європи все-таки проблематично через відносно високу собівартість китайської металургійної промисловості, багато підприємств якої працюють на дорогому привізній сировині. Таким чином, представляється, що 2014 роль Китаю на світовому ринку не зазнає істотних змін.
Індія
З великих виробників сталі Індія за темпами зростання виробництва в останнє десятиліття поступається лише Китаю. У поточному році обсяг виплавки сталі в країні повинен досягти 66-68 млн. т, що виведе Індію на четверте місце у світовому рейтингу. У 2000 році Індія з 26,9 млн. т перебувала на дев`ятому місці, так що зростання за десять років складає близько 2,5 рази.
Не меншими темпами, втім, збільшувалася і споживання сталі в країні. Лібералізація, проведена наприкінці 90-х років, відкрила Індії для іноземних інвестицій, що привело до швидкого розширення потужностей в автомобіле-та машинобудуванні, виробництві побутової техніки. Уряд країни і адміністрації штатів планують на найближчий час великі будівельні проекти. За прогнозами ряду індійських експертів, у найближчі п`ять років попит на сталеву продукцію буде збільшуватися, в середньому, на 9-10% на рік, причому, темпи зростання в секторах плоского і довгомірного прокату будуть приблизно однаковими (з деякою перевагою на користь листової сталі) .
Індія має значні резерви залізної руди, яка сприяє розвитку металургійної промисловості. Ще в 2007 році національне Міністерство стали виступило з амбітним прогнозом, відповідно до якого виробництво сталі в країні повинно було досягти 124 млн. т до 2012 року. Втім, на той момент тільки компанії Arcelor Mittal і Posco планували побудувати в країні три мегакомбіната із сукупним обсягом виплавки в 32 млн. т сталі на рік. Не відставали від них і провідні національні компанії.
Однак більша частина оголошених проектів так і не стартувала. Основною проблемою стала неможливість придбання земельних ділянок під будівництво підприємств. Місцеві жителі всіма силами опиралися продажу землі, і в цьому їх, як правило, неофіційно підтримували локальні влади. Більш значних успіхів домагалися індійські компанії, які зробили ставку на розширення вже діючих підприємств. Так, наприклад, Tata Steel і JSW Steel на початку 2011 року планують завершити свої проекти модернізації заводів у Джамшедпур і Віджайянагаре відповідно, довівши обсяг виплавки сталі на кожному з них до 10 млн. т на рік.
Найближчим часом в індійській металургійній галузі може стартувати ціла хвиля нових проектів за участю місцевих та іноземних компаній. Зарубіжні виробники, засвоївши урок, тепер воліють створювати спільні підприємства з індійськими металургами, яким простіше вирішити земельне питання. Так, компанія SAIL в грудні вирішить питання про будівництво заводу на 1,5 млн. т на рік (з перспективою розширення до 3 млн. т) з Posco, Nippon Steel створила альянс з Tata Steel, інша японська компанія JFE Steel - з JSW Steel , а Arcelor Mittal розглядає питання про спільне підприємство з Uttam Galva Steels. Крім того, великі самостійні або спільні проекти планують ті ж SAIL, Tata Steel, JSW Steel, Essar Steel, Bhushan Steel. Та й Arcelor Mittal не відмовилася від ідеї розміщення двох комбінатів по 6 млн. т на рік кожен в штаті Карнатака, чия адміністрація (принаймні, на словах) підтримує інвестиції в сталеливарну галузь.
Мабуть, велика частина цих проектів буде завершено вже після 2014 року, однак можна припустити, що темпи зростання виробництва сталі в Індії і в найближчі чотири роки залишаться високими. В усякому разі, можливості для нових `Браунфілд` в металургійній галузі країни ще далеко не вичерпані. Ймовірно, до 2014 року виробництво сталі в Індії досягне 85-90 млн. т, а в другій половині наступного десятиліття можна буде чекати нового стрибка.
Втім, у найближчі роки сумнівно, що виплавка сталі в Індії буде збільшуватися швидше, ніж її споживання. Характерно, що в 2009 році індійський імпорт сталі зріс, за даними International Steel Statistics Bureau (ISSB), на 20% і перевищив 8 млн. т. Мабуть, і в першій половині 10-х років Індія потребуватиме великих поставках сталевий продукції з-за кордону і тому представляється одним з найважливіших ринків збуту для російських і українських експортерів. Основна конкуренція на цьому ринку буде вестися з китайськими та іншими східноазіатських компаніями, які будуть мати деяку перевагу внаслідок кілька менших витрат на доставку.
Далі буде
Віктор Тарнавський
http://www.rusmet.ru/
ua
ru
