У грудні 2007 група `Приват`, що належить Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову, продала російській групі Evraz 99,25% акцій ГЗК `Суха балка`, 95,57% Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського і більш ніж 90% в трьох коксохімічних заводах - `Баглейкокс`, `Дніпрококс` і `Дніпродзержинський коксохімічний завод`, а також 50% акцій Південного гірничо-збагачувального комбінату. Передбачалося, що операція принесе Evraz Group підвищення самозабезпеченості в ЗРС, додаткові можливості для збуту коксівного вугілля, а також географічно наблизить її до європейських і азіатських ринків. На українських підприємствах від нового власника чекали поліпшення ситуації з поставками сировини і збутом продукції, і, найголовніше, інвестицій в модернізацію виробництва. Останнє особливо важливо з урахуванням того, що попередній власник група `Приват` не розглядала металургію як профільний бізнес і практично не вкладала коштів в його розвиток. Однак і російський власник явно не поспішав з інвестиціями.
Прокат з мінімальними витратами
За різними оцінками, активів Evraz в Україну були необхідні капвкладення у розмірі від $ 100 млн. до $ 200 млн. До кризи представники Evraz Group неодноразово заявляли, що вони задоволені покупкою і мають намір до кінця 2008 року розробити інвестиційну програму для своїх українських придбань. Але і в кінці 2009 вони як і раніше говорили про те, що `зайняті розробкою стратегії розвитку для своїх українських активів`.
Одним з ключових напрямків діяльності в Україні, згідно цих заяв, повинна була стати модернізація ДМЗ ім.Петровського. У 2009 році капвкладення в дане підприємство склали близько 35 млн. грн. (Менше $ 5 млн.). Основним напрямом інвестицій були капітальні ремонти виробничих агрегатів, що супроводжувалися їх часткової модернізацією. Наприклад, дві доменні печі (раніше їх було три, але одну закрили під час кризи) в ході капремонту були оснащені сучасними бетонними жолобами, що дозволяє скоротити витрати заліза і коксу, а також підвищити стійкість самих жолобів. А от до реалізації більш серйозних проектів поки що, схоже, руки так і не дійшли. Зокрема, обіцяне ще `Приватом` будівництво МНЛЗ незважаючи на заяви топ-менеджерів Evraz про те, що цей проект вважається `правильною інвестицією`, залишається на тій же стадії розробки проекту і підготовки фундаменту, а терміни початку будівництва поки обнародувані не були.
Як мінімум, наприкінці 2009 року керівництво Evraz висловлювало невдоволення тим, що вся бізнес-модель підприємства орієнтована на продаж квадратної заготовки і напівфабрикатів і заявляло про намір збільшити частку сортового прокату в товарній продукції заводу, в тому числі в і поставках на європейські ринки. Саме прагненням збільшити кількість продукції високого переділу, а також підвищити ефективність доменного виробництва пояснюють закриття однієї з доменних печей як найбільш відсталою. З цією метою протягом 2010 року було освоєно кілька видів швелерів за європейськими стандартами, що можна вважати прогресом, оскільки раніше ДМЗ ім. Петровського металопродукцію за євростандартами не виготовляв взагалі. У цілому ж за підсумками перших десяти місяців 2010 року виробництво готового прокату на заводі ім.Петровського в порівнянні з аналогічним періодом минулого року скоротилося на 9,3%, а в порівнянні з докризовим 2007-го - майже на третину: від 1,033 млн. т до 664 тис. т.
Першого листопада до ДМЗ ім.Петровського був приєднаний `Дніпрококс`. Рішення було прийнято на загальних зборах акціонерів заводів, а об`єднане підприємство отримало назву `Євраз - ДМЗ ім. Петровського `. Доцільність реорганізації в Evraz пояснили тим, що до 1932 року `Дніпрококс` входив до складу ДМЗ, а на сьогоднішній день підприємства являють собою єдиний виробничий ланцюжок. У той же день, згідно з офіційною інформацією, відбулися кадрові перестановки в наглядовій раді тепер уже об`єднаного підприємства: офшорні компанії були замінені фізичними особами - топ-менеджерами Evraz Group, що може свідчити про прагнення підвищити його прозорість.
Аналітик ІК `Трійка Діалог Україна` Іван Харчук вважає рішення Evraz об`єднати `Дніпрококс` і ДМЗ ім. Петровського логічним, хоч і запізнілим. Він нагадав, що інші українські сталеливарні компанії вже давно провели такого роду реорганізацію. Зауважимо, що і для самого Evraz подібна реорганізація не є чимось екстраординарним, зокрема, компанія заявила про плани інтеграції Західно-Сибірського та Новокузнецького меткомбінатів в одну структуру.
У цілому можна сказати, що те, що робиться на ДМЗ ім.Петровського, недостатньо для заводу, зношеність виробничих потужностей якого становить не менше 70%, і який нерідко називають самим відсталим в Україні і першим претендентом на закриття. Без інвестицій в масштабну модернізацію заводу ніяка реорганізація структури управління і освоєння нових видів продукції не допоможуть окупити навіть витрати на придбання підприємства.
Руда, кокс і конфліктний `Приват`
Однією з проблем, з якою довелося зіткнутися Evraz в Україні, стало порушення виробничих ланцюжків внаслідок корпоративних конфліктів. Так, ГЗК `Суха Балка` був виділений зі складу Криворізького гірничо-збагачувального комбінату в ході розподілу власності. В результаті у ситуативно створеного підприємства не виявилося ні власної транспортної інфраструктури, ні збагачувального виробництва - і те й інше залишилося в КЗРК. Поки обидва ГЗК належали одному власникові - групі `Приват` - така обставина не представляла проблеми. Однак КЗРК не уклав угоду з продажу активів Evraz і залишився у `Привата`. Після цього, і особливо після того, як між двома бізнес-групами розгорівся конфлікт, виявилася уразливість `Сухої балки`. У розпал конфлікту - в кінці 2009-го - початку 2010 року - КЗРК заблокував під`їзди до `евразовскому` ГЗК, тим самим створивши перешкоди для його нормальної виробничої діяльності. Evraz Group тоді анонсувала будівництво залізничної гілки в обхід КЗРК.
Другим своїм рудним активом в Україні - Південним гірничо-збагачувальним комбінатом - Evraz володіє лише наполовину, а 50% акцій належать компанії `Смарт-холдинг` Вадима Новінського (партнер Ріната Ахметова за іншими залізорудним і металургійних активів). Відразу після угоди фахівці прогнозували, що один із співвласників викупить частку іншого, але цього не сталося. Ситуація ускладнилася тим, що підприємство залишалося боржником структур, близьких до групи `Приват`, і після продажу оперативний контроль над підприємством залишився за представниками цієї бізнес-групи. Результатом діяльності `приватних` менеджерів стало погіршення фінансових показників (зокрема, кредиторська заборгованість зросла від 300 млн. до 450 млн. грн).
Треба сказати, що хоча Evraz і представлений в керівництві Південного ГЗК, гендиректор Михайло Короленко представляє `Смарт-груп`. Так що можливості російської компанії впливати на даний ГЗК обмежені. Конфлікт акціонерів, якщо він і є, на даному етапі не афішується, але не факт, що він не виникне через якийсь час.
У випадку, якщо Evraz вдасться (або вже вдалося) вирішити всі корпоративні конфлікти, українські гірничорудні активи цілком можуть стати джерелом додаткового прибутку, не кажучи вже про постачання сировини. Розвивати в будь-якому випадку буде, зрозуміло, дешевше, ніж освоювати нові родовища. Поки що близько 8 млрд. руб., які Evraz збирається інвестувати в розвиток гірничорудного бізнесу, більша частина, якщо не всі, схоже піде на російські підприємства групи. Що цілком логічно, враховуючи, в Росії розташовані і основні сталеливарні потужності.
Проблема порушеною виробничого ланцюжка існує і у двох з трьох `евразовскіх` коксохімів в Україні. Багейкокс і Дніпродзержинський КХЗ будувалися з розрахунком на потреби Дніпровського меткомбінату ім. Дзержинського (ДКМД), який увійшов до складу корпорації `Індустріальний Союз Донбасу`. Таким чином, з трьох підприємст в Україні, що належать Evraz КХЗ, тільки один - Дніпровський - має стабільного споживача - ДМЗ ім.Петровського. Це при тому, що в країні існує профіцит коксохімічних потужностей, і, відповідно, великі меткомпанії володіють власним коксохімічним виробництвом (в їх числі і ІСД) вважають за краще купувати коксівне вугілля, а не кокс.
Теоретично, конкурентною перевагою `евразовскіх` заводів могла б стати краща, порівняно з іншими українськими коксохімами, забезпеченість високоякісним вугіллям. Але оскільки Evraz поки не вдалося добитися повної самозабезпеченості даним видом сировини, відповідно, і значна частина вугілля на українські підприємства, також купується на стороні. І звичайно, `цінові війни` між вугільниками і металургами і аварії на вугільних шахтах в Україні і Росії не сприяє вирішенню даної проблеми.
Ситуація може істотно поліпшитися хіба що після того, як почнеться широкомасштабний видобуток вугілля на недавно придбаних Evraz родовищах в Туві, а також буде побудована для них відповідна транспортна інфраструктура. Але це відбудеться не раніше 2015-2016 років, до того ж, ці проекти знову-таки вимагають істотних вкладень. Так, обсяг інвестицій в освоєння Межігейского родовища оцінюється на рівні $ 1,5 млрд., і експерти не виключають, що проект може подорожчати ще на $ 800 млн. (Комерсант, 3.03.10) Будівництво на ділянці `Східний` Улуг-Хемський вугільного басейну планується почати лише до 2017 року і лише в 2021 році вивести його на проектну потужність. (Комерсант, 21.10.10) Таким чином, протягом найближчих років навіть у разі сприятливої кон`юнктури українські коксохіми для Evraz будуть залишатися `валізою без ручки`. А до того часу їх, можливо, доведеться просто закрити.
Загальне враження
У цілому виникає враження, що Evraz на даному етапі займається на українських підприємствах, переважно, підтриманням агрегатів у робочому стані. Те, що компанія любить згадувати про 35 млн. гривень, інвестованих у завод ім.Петровського в 2009 році, може свідчити про те, що на даний момент великими успіхами корпорація похвалитися не може. Зауважимо, що це чи не найнижчі показники в українській металургії; на ключових підприємствах галузі інвестиції в кризовий період обчислювалися в кілька десятків мільйонів доларів, а в докризовий на окремих підприємствах - і в сотні. Винятки становить заявлена сума інвестицій у ПівденГЗК (370 млн. грн. На 2010 рік), де російській компанії належить тільки половина акцій. У 2010 році, щоправда, `Сухій балці` теж були обіцяні капітальні інвестиції у розмірі $ 10 млн., але інформація про те, як вони освоюються, не публікується.
Коксохімам, судячи з наявної у відкритих джерелах інформації, нічого більш суттєвого, ніж ремонти, навіть не обіцяють. Зокрема, восени 2009 року були перенесені терміни будівництва ще одного `приватівського` `довгобуду` - цеху очищення коксового газу від сірководню на Дніпродзержинському КХЗ. Його планувалося здати в експлуатацію в поточному році, тепер термін відсунутий до 2012 року, а готовність цеху зараз ледь дотягує до половини.
Однією з причин низького обсягу інвестицій можна вважати складне фінансове становище компанії. Так, за підсумками першого півріччя 2010 року, незважаючи на позитивну динаміку ринку Evraz показала збиток у $ 270 млн., причому, результат виявився гіршим, ніж очікували експерти. Загальний борг компанії станом на 30 вересня склав $ 7,851 млрд. (www.rbcdaily.ru, 15.11.10) І радикально вирішити проблему з боргами найближчим часом не вдасться.
З іншого боку, збитки і високий рівень заборгованості не є для Evraz перешкодою для інвестицій в інші підприємства групи. За словами віце-президента Evraz Group Дмитра Сотникова, інвестиції по всій групі плануються на 2011 рік у районі $ 950 млн. За його словами, ці суми `в цілому не розкриваються`, але більше половини коштів піде на Нижньотагільський і Новокузнецький меткомбінати. До того ж, корпорація незважаючи на борги продовжує купувати активи і будувати амбітні плани нових покупок, наприклад, закріплення в китайській металургії як `не тільки постачальника, а й виробника сталі`. Так що, інвестиції в українські підприємства для неї просто не є пріоритетом.
Періодично виникають чутки про можливий продаж українських активів в Evraz спростовують і заявляють, що в них `немає таких ланок у структурі, які вони хотіли б продати`, і що в Україні у них `досить хороший набір активів, який потребує модернізації`.
З точки зору перспективи, українські підприємства Evraz Group можна розділити на наступні групи.
1) Баглейкокс і Дніпродзержинський КХЗ - претенденти на закриття. Зауважимо, що проблему зі збутом не вирішить навіть, якщо виявиться, що компанія встановила неформальний контроль над ІСД, оскільки їй належить Алчевський КХЗ знаходиться в кращому стані, ніж колишні `приватівські` заводи.
2) ГЗК - перспективні за умови невиникнення в майбутньому корпоративних конфліктів, а також з урахуванням вкладень в їх модернізацію.
3) `Євраз - ДМЗ ім. Петровського `(ДМЗ ім.Петровського + Дніпрококс) - теоретично може стати прибутковим за умови суттєвих інвестицій в модернізацію. Без них - претендент на закриття або, в кращому випадку, продаж.
У цілому покупку групою Evraz українських активів можна назвати прикладом невдалої операції, коли спочатку купуються активи, а потім виявляється, що у компанії-покупця відсутня стратегія їх розвитку, від чого програє і сам новий власник (як мінімум втрачає гроші, витрачені на покупку), так і самі підприємства, які не одержують необхідних інвестицій. Принаймні, така ситуація на даний момент.
Олександра Трошина
http://www.rusmet.ru/
Українські підприємства Evraz: чемодан без ручки?
+380 44 237 XX XX +380 44 237 2567
Ідентифікатор: 8296
